СОЮЗ ЧОРНОБИЛЬ УКРАЇНИ

ЧОРНОБИЛЬ, НЕ ЗАБУВАЄМО МИНУЛЕ ТА РУХАЄМОСЯ В МАЙБУТНЄ

Як відомо, з 1970-того року минулого століття бере початок період в Радянському Союзі, що характеризувався відносною політичною стабільністю та економічним благополуччям. Саме тоді розпочинає свою історію електростанція, аварія на якій сколихнула весь світ. Того ж року на березі річки Прип’ять було засноване однойменне мономісто - населений пункт для обслуговуючого персоналу містоутворюючого об’єкту - Чорнобильської АЕС. Такі мономіста були яскравим прикладом містобудівної практики в Радянському Союзі, вони часто ставали затишними куточками для робочих та їхніх сімей, іноді занепадали, але Прип’ять унікальна у всьому світі завдяки своїм трагічним подіям.

1977-того року був споруджений перший енергоблок станції, а пізніше вступили в стрій ще три енергоблоки. Ці події стали початком кінця, прологом до найбільшої катастрофи в історії атомної енергетики...

26 квітня 1986 року - дата, яку знають навіть діти. Дата, яка досі, навіть через 35 років, викликає в кожної людини певні емоції: від жалю, до мурах по тілу і навіть сліз. Саме в ту ніч десятки тисяч жителів мирного міста Прип’ять та прилеглих територій не очікували, що відтепер їх життя зміняться назавжди. В ту ніч люди спали у своїх ліжках і не могли навіть подумати, що місце, яке вони вважали своєю єдиною домівкою, відтепер в усьому світі знатимуть як «Зона відчуження»... Звичайні вулички, де вони безтурботно гуляли, колись стануть популярним туристичним об'єктом для екстремалів. А двори, замість дитячого сміху, опиняться у цілковитій безлюдній тиші...

О 1:23:45 - починає свій відлік історія, сповнена безмежного болю і страждань. Історія, яка безсумнівно пронизана брехнею і халатністю. Історія, яка забрала і скалічила сотні тисяч життів, і наслідки якої фахівці з усього світу усувають досі. В ніч 26 квітня стався вибух, в результаті якого реактор було повністю зруйновано, а в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Радіоактивна хмара пройшла над більшою частиною Європи та сягнула навіть США, а загалом радіоактивного ураження зазнали більш ніж пів мільйона людей. Тим не менш, не дивлячись на величезний масштаб трагедії, керівництво УРСР та СРСР до останнього приховувало правду, фальсифікувало факти та обставини аварії, і саме це відіграло важливу роль для становища усієї держави, і призвело до загибелі тисяч людей.

Важко сказати, чи варто на даний час, через стільки років, когось звинувачувати, керівництво. Та точно зрозуміло, що говорити про події тих часів необхідно, задля того, щоб більше не допустити подібного, та задля того, щоб пам’ять по загиблим та постраждалим героям ніколи не згасала!

Це потрясіння застало людей зненацька, навіть робітники і фахівці не були готові до такого. Чорнобильська аварія була не першою в історії союзу. Однак через те, що заради гарної репутації влада старанно приховувала обставини усіх попередніх аварій, ні в кого не виникало сумнівів з приводу справності електоростанції. Не розуміючи, що конкретно відбувається працівники перебували на місці катастрофи без захисного одягу. Пожежники, які одразу ж виїхали на виклик не очікували , що їх чекає величезна доза опромінення.

Жителі міста, які могли побачити зі своїх вікон палаючий енергоблок, зберігали спокій і вважали це простою пожежею. Та все ж рано чи пізно ліквідатори усвідомлювали, що вже «схопили» величезну дозу, несумісну з життям, але все одно продовжували виконувати свій обов’язок: боротися з наслідками аварії та рятувати населення. Тим часом медперсонал виходв на свої робочі зміни і продовжували обслуговувати постраждалих від опромінення. Усі, хто були задіяні у цій боротьбі за життя - безсумнівно відважні герої та героїні, які ніколи не будуть забутими!

Після найтемнішої ночі завжди наступає світанок, тож зараз, через 35 років після катастрофи, ми можемо бути свідками і навіть діячами нової історії. Пройшло багато часу і радіаційний фон в прилеглих до Чорнобиля територіях стабілізувався і продовжує поступово зменшуватися. Звісно залишається наявним значне забруднення води, ґрунту та рослинного покриву, але випромінювання на більшій частині зони відчуження не перевищує безпечних для здоров’я людини доз. Справді небезпечно забрудненою залишається лише 10-кілометрова зона навколо самої електростанції. Отже, ми вже можемо задумуватися над тим, щоб повернути зоні відчуження її використання. Тим більше, що з боку держави спостерігається чималий інтерес до проблем рекультивації цієї місцевості. Ця ситуація спонукає українських архітекторів замислюватися над тим, щоб дати нове життя пустуючим територіям. І можливо незабаром ми можемо стати свідками того, як безлюдне місце давно похованих надій, засяє новими барвами. І подарує нам нові можливості.

Крім архітектури тема Чорнобильської трагедії торкнулася і мистецтва. То не дивно, адже мистецтво, хоча і є образним осмисленням дійсності, але все ж споконвіку віддзеркалює історію та людські долі. Наприклад один із ліквідаторів катастрофи Олексій Бреус, який був інженером на Чорнобильській АЕС, після пережитих подій вирішив стати художником. І тепер він є членом соціально-екологічної організації незалежних художників «Стронцій-90». До групи входять люди, яким небайдужа тема трагедії, і вони прагнуть висвітлювати її у своїх творчих роботах. А головна мета цих художників - привернути увагу до необхідності вирішення проблем Чорнобиля.

Про найстрашнішу трагедію української історії написано силу-силенну книг і оповідань , якби їх об’єднати вийшов би цілий літопис цієї страшної події. Підбиваючи підсумки, ми розуміємо, що Чорнобильська катастрофа - це не просто величезна екологічно-гуманітарна трагедія, а й сильний біль в серцях сотень тисяч людей. Це історія про боротьбу і силу духу, яку ми ніколи не забудемо. Але ця історія ще не закінчилася. І спільними зусиллями ми здатні повернути втрачене, і можливо наступні покоління зможуть знову спокійно ходити тими ж вулицями, що і чорнобильці до 26 квітня 1986року.

Президент

ВГОІ «Союз Чорнобиль  України»

Учасни ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року                  Михайло Хрущенко